История создания АЛБ "Буджак" - историческая справка  Международные связи АЛБ - благодарность Императора Японии
Гимн Белгорода-Днестровского -  один из символов города

Сегодня - Monday 18 December -   День работников органов ЗАГСа в России. День подразделений собственной безопасности органов внутренних дел России. Международный день мигранта. День арабского языка. День полиции в Молдове. 18 декабря в народном календаре Саввин день. 1833 Впервые публично исполнен новый гимн России — «Боже, царя храни!». 1865 Вступила в силу 13-я поправка к Конституции США, отменяющая рабство. 1876 В Петербурге состоялась первая в России политическая демонстрация. 1994 Французский спелеолог Жан Мари Шове обнаружил пещерную галерею Шове с уникальной наскальной живописью. 2004 В Пекине завершился первый в истории международный конкурс «Мисс пластическая хирургия».

Наши авторы


 

     Вислана Чуйко

             Родилась 1 августа 1947 года в селе Гривен ГРЕСЬКО района Могилевской области (ныне Минская обл., Слуцкий р-н, с. Гривен) в семье колхозников Порфирия Карповича и Галины Ивановны Потицкой. В 1950 семья переехала в Украину в с. Новую Царичанку Б-Днестровского р-на Одесской обл.  В 1954 году пошла учиться в Новоцаричанську восьмилетнюю школу, а в 1965 году закончил 11 классов Староцаричанськои средней школы.
             В 1965 году уехала в г. Херсона и работала на Херсонском ватно-бумажном комбинате ткачихой. В 1969 году вышла замуж и переехала в село Старая Царичанка. В ноября 1969 года поступила на должность старшей пионервожатой этой же школы. В 1977 году закончила заочно Одесский государственный университет им. Мечникова и получила специальность филолога, преподавателя украинськох языка и литературы.
            С 1969 года по 2010 год работала в Староцаричанський средней школе в должности старшей пионервожатой, педагога - организатора и преподавала украинский язык и литературу, пение, рисование, географию, труд.
            В 2010 году ушла на заслуженный отдых. Начала писать стихи в 2012 году.
За участие в 4 и 5 литературных конкурсах им. П.И. Наниева "Бессарабская Лира" 2012 и "Бессарабская Лира" 2013, которые проводила Ассоциация литераторов Бессарабии "Буджак" в городе Белгород - Днестровский, награждена грамотой (2012г), дипломом за вклад в литературу родного края и барельефом Павла Наниева (2013.)
           Выпустила первую подарочный сборник "Моя поэзия", которая и отмечена на конкурсе барельефом. Член АЛБ «Буджак».

 


 

Творчество автора:

 

 

Батьківська домівка

 

Моє село, дитинства колисанко,

Я обходила всі твої стежки,

Нова моя і Стара Царичанка,

Життя мого два милі бережки.

 

Росяні краплі на духмяних травах

І в інеї дерева й бур’яни –

Все схвачувала і несла моя уява,

Тому назавжди дорогі мені вони.

 

Домівка під червоною покрівлею,

Маленька кухня літня, з соняшників тин,

Матусина над нами схилена голівка,

Коли хворіла я чи Мишко-син.

 

Дари полів, принесені татусем,

Він виноградник і баштан оберігав,

І зграйка дітвори у полі під навісом,

Де кавунами їх мій татко пригощав.

 

В кінці подвір’я – ясла для двох кізок,

Хавроня й Цоня звалися вони,

І кури, і качки були зазвичай,

Щороку виростали й кабани…

 

Ще пам’ятаю квітнички під вікнами,

За кухнею із груш і яблунь сад

Й пісні, які співала вечорами друзям я

І місячний вечірній зорепад.

 

Віслана       

                          Вересень 2012р.    

 


 

Гроші

 

Одиницю грошову коли люди люблять,

В обміни її пускають, за неї не згублять,

Не вбивають, не крадуть, а дуже шанують,

Вірно її приміняють й бідним наділяють,

 

Тоді Господь тим грошей більше й посилає,

І багатства їх щодня Він благословляє.

Однаково Бог всіх любить й багатих і бідних,

Дбає, щоб багаті не лишали рідних,

 

Обездолених в житті, друзів незаможних.

Руку допомоги їм аби подавали,

Щоб і ті своїм трудом багатими стали.

Аби допомога була вчасна, лаконічна

 

Грошова, фізична чи економічна.

Може буть моральна чи матеріальна,

Лиш би справедлива, чесна, соціальна.

Та коли з Івана пан

І брата цурається,

 

На такого і багатство, і суспільство лається.

Кращий в 1000 разів той, що з бідним знається,

 А не той, що збагатився

Й від усіх ховається.

 

Віслана, 26. 11. 2013р.               

 

 

 

                 


  

МОЇ  ОДНОСЕЛЬЧАНИ


     Нова Царичанка — село мого дитинства i юностi. Батько мiй, корiнний житель села. Українець. Матуся — бiлоруска. Вони одружилися, коли тато служив в Бiлорусiї. Там в 1947 роцi в с. Гривень народилася я, і ми переїхали в Нову Царичанку вже пiсля голодомору, в 1950 роцi, коли народився мiй брат Михайло. Моя родина iнтернащональна. Дiдусь Карпо — українець, бабуся Уфтинiя — молдованка,  дiдусь Iван — бiлорус, бабуся Юзефа — полька (католичка). Батько закiнчив 4 класи румунської школи, вiльно розмовляв молдавською мовою з односельцями, а вдома ми спiлкувалися тiльки украiнською.
   Саме мова умовно роздiлила наше село на двi частини. Пiвнiчна частина села — молдавською називалась, а пiвденна — украiнською Але живуть i нинi всi односельчани дружно. В тi далекi 40-60 роки вони разом працювали дружно на ланах села, навчали в школi дiтей своiх, розвивали культуру i пiдтримували свої традицiї, якi переплiталися і доповнювали своїм змiстом, чи окремими елементами або назвами і ту, і ту нацiональнiсть, iх звичаї.
   Мальовничi береги неглибокої тогочасної рiчки Капланки зi старими похилими над рiчкою вербами, окремими кущами верболозу, розливами з дрiбною та високою осокою по пояс, приваблювали нас в дитинствi.
   Частина такого краєвиду розташована була мiж Новою Царичанкою i с. Над’ярним Саратського району по обидва боки рiчки Капланки . Тут, ближче до села, на площах, де рiчка не дуже розливалася, селяни вирощували овочi, виноград, а на заплавах косили трави на сiно для худоби. Отже, весь цей краєвид i називався градиною, (по-молдавськи грэдине де легуме), огородом. Нинi там вирощують овочi корейці, але ця назна вже не iснує. Змiнився i краєвид: частину площi займає штучне водосховище — ставок.
   Зi звичаїв 50-60 рокiв памятаю окремi елементи весiлля.
На-приклад, крiм молодих, дружок, бояринi, старостiв були ще нанашул і нанашка (це за молдавським звичасм).
   Основний атрибут весiлля — гiльце, величенька, близько метра, увiнчана паперовими квiтами, цукерками гiлка туї, встромлена в велику паляницю, супроводжувалась вигуками та регативними весiлькими пiсеньками на молдавськiй мовi. З гiльцем боярини Тэдили запрошувати гостей молодого. А коли молодi сидiли за столом, гiльце стояло перед молодими поряд з весiльними свiчками.
  Найулюбленiшим танцем на весiллi в тi роки був танець «Голубаш». Танцюючi ствали в коло і пiд звуки молдавської мелодii приставними кроками рухалися в коло та з кола.
   В серединi ж кола з носовою хусточкою в руках танцювали хлопець дiвчина. Коли ведучий молдавсьлою мовою спiвав: «Фойз верде бусуйок, домнишора, трэш ла лог кавалеруй сэрэмие се ляга пе чина штие», дiвчина передавала хусточку хлопцевi i ставала до кола, а хлопець пританцьовуючи, обирав собi iншу. Танець продовжувався.
   Цiкавим був i викуп молодої, обряд кiнцевки весiлля, коли грузили придане молодої— дзестрі (молдавське).
   Мое дитинство i юнiсть проходили мiж однокласникiв і подруг в яких батьки i вони спiлкувалися вдома на молдавській мовi. Оскільки я щодня була серед них, то теж чимало навчилася у них. Але я бiльше розумiла, ніж розмовляла. Цим i завдячую своїм подругам Гоцонозi Людмилі (нинi живе в м. Бендери), Нахабi Евгенiї, Могорян Марii.
   На жаль все змінилось. Пішли з життя корiнні жителі, як українці, так i молдовани. Молдавською мовою розмовляє рiдко хто. Немає i елементів тих звичаїв.
Та коли я чую молдавську мову чи пiсню, то на очi навертаються сльози. Певно, правду кажуть: «Кров людська - не водиця».
   Десь домiшок бабусиної молдавської кровi є в менi, що i викликає в менi  таку непевну реакцію, i так бентежить мою душу.
 
3О.08.2012р.  


 

 
 


логотип© alb-budjak