Олекса Різниченко - видатний сучасний український поет, письменик, громадський дiяч та правозахисник, Почесний член АЛБ "Буджак"
http://uk.wikipedia.org/wiki/Різників_Олексій_Сергійович
Издал также сборники поэзии "Терновый огонь" (1993), "Наедине с Богом" (1998), "Луч из Одессы: Поэма о Нину Пеструю" (2000), "Двострунне играло: Сонеты" (2002), "Илейко, из Бога турейко: Эпическая поэма" (2004), "Оккупация: Поэмы" (2005), "Смех на крюке" (2005), "Бран: Мистерия" (Одесса, 2006); книги прозы "Из людей" (2000); языковедческие исследования "Наследие тысячелетий. Чем украинский язык богаче другие" (Одесса: 2001; переиздание, Харьков: Просвещение, 2003), "Одноримки" (Украинские омонимы - через авторские стихи, 2002), "Складівниця украинского языка" (2003), "Еда 33-го: Словарь голодомора" (2003); документальную публицистику.
Лауреат премий им. П. Тычины, им. К. Паустовского, "Твои имена, Одесо - 2001", им. Тараса Мельничука. С 1996 года живет в Одессе, работает руководителем литературной студии "Гарт".
Олекса Різниченко - Гумореска "Стегна Обами" - виконує автор
Олекса Різниченко - Гумореска "Русалка" - виконує автор.
Олекса Резниченко - про Миколу Вiнграновського
1960 року, 12 червня / написане у концтоборі:
***
Лапате листя клену
схилилося до мене,
я кленом цим зеленим
вквітчав свою постіль.
В цей тихий вечір синій
я знов до тебе лину,
далека Україно,
і знов молю - ПРОСТИ!
Прости, моя кохана,
страднице безталанна,
вовіки нездоланна,
дорожча за життя,
що я не знав про тебе
що я не чув про Тебе,
не бачив те, що треба,
за купою сміття.
Тепер я бачу, ненько,
твої хати біленькі
твої річки бистренькі,
степи твої й поля,
козацькії жупани,
сміливі отамани,
твої відкриті рани,
страдалице моя...
А я співав про квіти,
про сум душі своєї,
і мову, рідну мову
вже починав втрачать!
Дозволь же над тобою,
над долею твоєю
оновленому серцю,
коханая, ридать.
А чи треба ридати? Чи щось інше
необхідно робити?
Такі питання, сміючись і
дещо кепкуючи з мене,
почали ставити мені мої
нові товариші по неволі.
12 червня 1960р.
Олекса Різниченко