Главная  Новости Алб Буджак Бюро переводов Кон-такты Наши авторы Буджак-Инфо Медиатека Форум Блог  
Доска объявлений
История создания АЛБ "Буджак" - историческая справка  Международные связи АЛБ - благодарность Императора Японии
Гимн Белгорода-Днестровского -  один из символов города

Сегодня - Thursday 20 июля -    Международный день шахмат. Международный День Торта. День Национальной гвардии Кыргызстана. Ильин-день в Болгарии. 20 июля в народном календаре Авдотья Сеногнойка. 797 Впервые исполнен гимн «Еще Польска не сгинела...». 1917 Зарегистрирована торговая марка BMW. 1924 Основана Международная шахматная федерация. 1944 Произошло самое известное покушение на Адольфа Гитлера. 1969 Американский космический корабль «Аполлон-11» совершил первую в истории посадку на Луну.       . . .  .
 
Главная » 2013 » Ноябрь » 30 » Віслана Чуйко - Мої односельчани
13:09
Віслана Чуйко - Мої односельчани
   
     Нова Царичанка — село мого дитинства i юностi. Батько мiй, корiнний житель села. Українець. Матуся — бiлоруска. Вони одружилися, коли тато служив в Бiлорусiї. Там в 1947 роцi в с. Гривень народилася я, і ми переїхали в Нову Царичанку вже пiсля голодомору, в 1950 роцi, коли народився мiй брат Михайло. Моя родина iнтернащональна. Дiдусь Карпо — українець, бабуся Уфтинiя — молдованка,  дiдусь Iван — бiлорус, бабуся Юзефа — полька (католичка). Батько закiнчив 4 класи румунської школи, вiльно розмовляв молдавською мовою з односельцями, а вдома ми спiлкувалися тiльки украiнською.
   Саме мова умовно роздiлила наше село на двi частини. Пiвнiчна частина села — молдавською називалась, а пiвденна — украiнською Але живуть i нинi всi односельчани дружно. В тi далекi 40-60 роки вони разом працювали дружно на ланах села, навчали в школi дiтей своiх, розвивали культуру i пiдтримували свої традицiї, якi переплiталися і доповнювали своїм змiстом, чи окремими елементами або назвами і ту, і ту нацiональнiсть, iх звичаї.
   Мальовничi береги неглибокої тогочасної рiчки Капланки зi старими похилими над рiчкою вербами, окремими кущами верболозу, розливами з дрiбною та високою осокою по пояс, приваблювали нас в дитинствi.
   Частина такого краєвиду розташована була мiж Новою Царичанкою i с. Над’ярним Саратського району по обидва боки рiчки Капланки . Тут, ближче до села, на площах, де рiчка не дуже розливалася, селяни вирощували овочi, виноград, а на заплавах косили трави на сiно для худоби. Отже, весь цей краєвид i називався градиною, (по-молдавськи грэдине де легуме), огородом. Нинi там вирощують овочi корейці, але ця назна вже не iснує. Змiнився i краєвид: частину площi займає штучне водосховище — ставок.
   Зi звичаїв 50-60 рокiв памятаю окремi елементи весiлля.
На-приклад, крiм молодих, дружок, бояринi, старостiв були ще нанашул і нанашка (це за молдавським звичасм).
   Основний атрибут весiлля — гiльце, величенька, близько метра, увiнчана паперовими квiтами, цукерками гiлка туї, встромлена в велику паляницю, супроводжувалась вигуками та регативними весiлькими пiсеньками на молдавськiй мовi. З гiльцем боярини Тэдили запрошувати гостей молодого. А коли молодi сидiли за столом, гiльце стояло перед молодими поряд з весiльними свiчками.
  Найулюбленiшим танцем на весiллi в тi роки був танець «Голубаш». Танцюючi ствали в коло і пiд звуки молдавської мелодii приставними кроками рухалися в коло та з кола.
   В серединi ж кола з носовою хусточкою в руках танцювали хлопець дiвчина. Коли ведучий молдавсьлою мовою спiвав: «Фойз верде бусуйок, домнишора, трэш ла лог кавалеруй сэрэмие се ляга пе чина штие», дiвчина передавала хусточку хлопцевi i ставала до кола, а хлопець пританцьовуючи, обирав собi iншу. Танець продовжувався.
   Цiкавим був i викуп молодої, обряд кiнцевки весiлля, коли грузили придане молодої— дзестрі (молдавське).
   Мое дитинство i юнiсть проходили мiж однокласникiв і подруг в яких батьки i вони спiлкувалися вдома на молдавській мовi. Оскільки я щодня була серед них, то теж чимало навчилася у них. Але я бiльше розумiла, ніж розмовляла. Цим i завдячую своїм подругам Гоцонозi Людмилі (нинi живе в м. Бендери), Нахабi Евгенiї, Могорян Марii.
   На жаль все змінилось. Пішли з життя корiнні жителі, як українці, так i молдовани. Молдавською мовою розмовляє рiдко хто. Немає i елементів тих звичаїв.
Та коли я чую молдавську мову чи пiсню, то на очi навертаються сльози. Певно, правду кажуть: «Кров людська - не водиця».
   Десь домiшок бабусиної молдавської кровi є в менi, що i викликає в менi  таку непевну реакцію, i так бентежить мою душу.
 
3О.08.2012р.  


Просмотров: 468 | Добавил: Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 1
1  
Да, действительно всё это было так как описано автором. И очень жаль, что народ не смог это сохранить...

Имя *:
Email:
Код *:
 
 


логотип© alb-budjak