ЖОРСТОКІ РОКИ
(поема-біль, поема-надія, поема до дії)Глава І. ВКРАЇНСЬКА ДРАМА
На Голодомор 30-тих років...
Причина голоду , як драми.
Що ніби згинуло зерно,
Що ніби посуха – та сама –
Зпалила й ляснуло воно, -
Причина ні, повір, не в тому, -
Хоч був відносний неврожай; -
Везли й везли зерно до дому,
Пекли родючий коровай!..
Тоді гули совєтські днини,
„Щаслива” й горісна доба.
„Червоні” грали іменини,
Героя клеїли з раба.
Робітникам повсюди шана!
Та чорне гасло тих от днин,
Немов душі пекельна рана:
Нам не потрібен селянин!!
Щоб не цвіли вкраїнські хати.
Щоб голос пісні не загув:
„Селян вкраїнських змордувати!!!”. –
Гукнув Кремлівський Вельзевул. –
Стає селянство на заваді
Серед потрібних владі змін.
Колгоспник нам потрібен, владі, -
Геть не потрібен селянин...
Жорстоко йшли загони й трійки,
Були ті трійки не святі, -
То йшли грабіжники та вбивці.
Зросла Голгофа на путі.
Так, то були радянські днини.
Причина голоду одна,
Хоча жахлива ця картина:
Селян лишили без зерна!..
Щоб не цвіли вкраїнські хати,
Щоб голос пісні не загув:
„Селян вкраїнських змордувати!!!” –
Гукнув Кремлівський Вельзевул.
І от страшна разюча правда –
Писали кров`ю на роду –
Під маршоспіви та паради,
Селяни їли... лободу.
...Хай буде нам надалі вдача.
Не дай нам, Боже, більш біди!!
А я стою, стою і плачу
Перед зрісточком лободи.
Глава ІІ. ГОЛОД.
Серп і молот – смерть та голод!
(народна говірка)
Голодомору я не знав ніколи.
У хаті був, завжди, наш коровай.
Роки жорстокі впали вже додолу,
Де злісне око знищувало край...
Ще світ не знав тоді такої влади –
Під зіркою, з мандатами кремлян
Загони йшли, ім`я їх – „продотряды”;
Ішли з метою нищити селян.
„Серп і молот – смерть та голод!”
Зерно беруть, грабуючи нещадно.
Зерно беруть, зернину й ту беруть!
Совєти йдуть, народна – кажуть – влада.
Совєти гнуть вкраїнця там і тут...
Мета одна – червона кара людям.
(Скелети дмуть як тіні у імлі)
Мета одна – хазяїна не буде.
Ви всі – раби колгоспної землі!..
„Серп і молот – смерть та голод!”
Голодомору я не знав ніколи.
У хаті був, завжди, свій коровай.
Роки жорстокі впали вже додолу,
Де злісне око нищило наш край.
Глава ІІІ. ЗЛИЙ „ХАЗЯЇН”.
„Уже в кінці 1932р. Сталін знав, що в Україні
люди помирали від голоду”
(Із Висновків Спеціальної комісії Конгресу
США. Вашингтон, 19 квітня 1988р.)
Високий дах. На баштах зірки.
Палаци, храми, склом ріка.
„Хазяїн” ходить, косо зиркав, -
Іде засідання ЦК.
У Коби очі, як у кішки, –
Прикриті, жовті, дуже злі.
Незадоволений ні трішки, -
Він роздратован, взагалі!
Тут з України є „сусіди”,
Керівники УРСР:
Сидить ось Постишев, весь блідий,
Та інші постаті тих сфер...
Неспішно ходить Сталін, днює, -
Туди-сюди, немовби крос, -
Та глухувато він віщує,
Тут робить „праведний рознос”:
„Чому десь є ще сите сало?!
Чому десь хто когось жалів?
Чого зерна в поставках мало,
Чому м`які до куркулів??
Це вам, спільното, не „бірульки” –
Куркульський виклик нам на герць!..”
„Хазяїн” палить, смокче люльку,
Та дим хитається, як смерть.
Глава ІV. ЛОЗИНОВА ТРУНА.
Присвячується українському письменнику Павлу Нанієву –
Шістдесятнику, дисиденту-табірнику.
У Нанієва є роман про Голодомор під назвою „Лозинова труна”.
Справа в тому, що на його батьківщині Наддніпрянщині,
під час голоду 33 року, людей на селі ховали, -
за пропозицією голови колгоспу, - у великих
лозинових кошиках, сплетених з вербової лози.
Тридцяті роки ген вирують,
Голодна й холодна земля.
Державу-казарму будують
Величні партійці з Кремля!..
Ось взявши вози та гвинтівки –
Такі от, о друзі, діла! –
Та випивши кварту горілки,
Іде продзагін до села.
По Марксу та Сталіну довід
До дії бери, більшовик.
Селу ж українському – голод,
Щоб тільки хазяїн тут зник.
Хліб, зібраний в липні та серпні, -
Лежить на чекістськім возу.
Сказав голова: „Йдіть де верби.
Та ріжте вербову лозу.
Німе все, не люди, а тіні,
Нема не корів, ні кози.
Селяни, по суті, - невинні,
Плели домовини... з лози.
...Далеко було це і близько –
Немисленна драма земна! –
Голгофа, остання колиска
Селянам із віття труна!..
Гдава V. НІМИЙ СВІДОК.
Дивилось дерево щосили
На цей людський пекельний жах:
Бувало, що людину їли,
Щоб не спочити у гробах...
Не впізнавала мати сина -
Бо ж він від голоду опух.
Стогнала в муках Україна
Та пролетарський віяв дух.
Серед грози та горя в полі,
Як і тоді росте одна
Стара сивіюча тополя, -
Та знає правду всю до дна...
Німий для нас сьогодні свідок,
Завжди під вітром шелестиш:
Мені, тобі, невдовзі, - світу,
Про що ж ти листям говориш?!
Говорить, мабуть, то ж ретельно
Промову довгу до віків:
Про жах нелюдський та пекельний
Тридцятих горісних років!
Глава VІ. НЕНЯ.
В родинний двір гостинно хвіртку
Мені відчинить сива мати:
І в восени, і в взимку, й влітку –
Приємно ненці відчиняти!
Пройду до хати, де ікони
Мене стрічають, з рушниками.
Цілую мамині долоні,
Вони спілкуються з віками.
Ви знали, нене, радість праці,
Але знайоме Вам і горе:
Війна і повінь депортацій,
Репресії, голодомори...
Так, мабуть я заходжу рідко.
Летить останнє жовте листя,
Тремтить під вітром вишні вітка
Та скоро сніг піде іскристий!
Простіть мене, що мало часу,
Простіть, що часто не буваю, -
Щоб не зросла якась образа...
Любов до Вас постійно маю!
Допоможу в трудах матусі.
Сапу їй каменем нагострю...
Та геть піти, піти я мушу:
Знов хмари десь закрили простір!!
Шепоче мати: „Може схочеш
Вже залишитись в хаті, сину?!”
Та чую – чорне щось гуркоче,
Піду стоять за Україну...
Піду стоять в козацькім колі
За нашу землю, ріки, гори, -
Щоб більш ніяк, щоб знов ніколи
В нас не гули голодомори.
Чекає знов важка дорога,
То ж прощавайте, чесна нене...
Проводить, мати, до порогу
Та перехрестить чемно мене!
Павло Антонів-Дністров.
м.Білгород-Дністровський,
вересень-жовтень 2008р.
==========
ПІСЛЯМОВА
„Гільйотина тільки залякувала, тільки ламала активний опір, нам цього мало. Нам треба примусити в нових організаційно-державних рамках, і ми маємо засіб для цього. Цей засіб – хлібна монополія, хлібна картка”.
(В.І.Ленін, „Чи держать більшовики державну владу?”)
„Неспроможність Радянської влади в Україні виконати граничні норми поставок зерна змусила їх вжити надзвичайно жорстких заходів, аби забрати у селян максимальну кількість зерна.
Восени 1932р. Сталін використав цю спонукану „кризу поставок” в Україні як привід для зміцнення свого контролю на Україні, а також для ще більшого посилення заходів по конфіскації зерна.
Голодомор в Україні в 1932-1933рр. був наслідком максимальної конфіскації сільськогосподарських продуктів у населення села.
Постишев мав подвійні повноваження від Москви: збільшити конфіскацію зерна, і тим самим збільшити голодомор в Україні та знищити новітні національні самопрояви, які були до того часу дозволені українцям владою СРСР.
Й.Сталін та його оточення здійснили геноцид проти українців в 1932-1933рр. .”
(Висновки Спеціальної комісії, затверджено Конгресом США. Вашингтон, 19 квітня 1988р.)
„ І примусили, забравши в людей хліб в 21-22-му, 32-33-му і в 46-47рр. . І байдуже, що мученицькою смертю померли близько 13 мільйонів ні в чому не повинних людей. Хіба що в одному завинили: хотіли бути такими, як їх створив Господь, із своєю мовою, піснею, церквою, способом праці, своїми відносинами в родині і самоповагою та повагою до інших.
За підписом Сталіна і Молотова розсилається директива радянським партійним та чекістським органам, зміст якої зводиться до одного: всіх, хто спробує вибратися з України, повертати назад, на своє місце проживання, а контрреволюційні елементи арештовувати.
Тепер планувалася значно більша кількість смертей. Говорив бо Сталін: „Національна проблема – це селянська проблема”. Проблему треба було ліквідовувати. Ліквідували, про що заявив присланий з Москви кат України Павло Постишев на ХІІ з`їзді КП(б)У.”
(Микола Кульчинський, з виступу у "Віснику Руху", лютий 2003р.)