"Слово Придністров`я", 19.05.2916р.
|
СЛІДИ ІСТОРІЇ НА ТЕРЕНАХ БЕСАРАБІЇ |
 |
Дійсно, хто тільки не залишив на землях Буджаку своїх слідів босоніж, постолами, чобітьми,гарними туфельками...
Відкарбувавши коліями коліс колісниць, кибіток,гарб,чумацьких возів...
Звівши величні кургани (могильники), заснувавши поселення, спорудивши дороги, військові укріплення ...
Саме про цих далеких піонерів-пращурів (кочівників-кімерійців, скіфів, сарматів, гунів,...), що тут кочували, затримувались, відвоювали місце під сонцем, що творили своє життя, про племена, народності повіствується в змістовній книзі (нещодавно вийшла з друку) «Буджацький слід» (Одеса: Друк Південь, 2015р). Автор історико-етнографічного нарису - наш земляк Деревенча Матвій Юхимович, аграрій, вчений, краєзнавець, письменник-прозаік, мисливець, український козак, і просто чудова, доброзичлива людина.
Робота розрахована на широке коло читачів. Адже ознайомившись з історичними подіями,побутом мешканців, мальовничими краєвидами, ніхто не залишиться байдужим. В ній художньо-правдиво, реалістично, толерантно описані історичні епізоди по заселенню краю, набігах, війнах, що прокотились розрухою і лихом, розкрита тематика краєзнавства, господарювання, відносин поміж людьми...
З інтересом і повагою ознайомившись з більшістю книжок Деревенчі («Намисто життя», «На шляхах долі», «Мисливські новели», «Юність моя комсомол», збірник поезій «Перевал»), отримавши душевне задоволення від манери написання творів,стилю, глибини і цінності представленої інформації, позову автора до відкритого діалогу з ним, спонтанно виникло бажання оприлюднити декілька висловлювань на прочитане.
Як читачеві імпонує те, що відображаючи в «Буджацькому сліді» ті чи інші історичні події, діла, вчинки, велич або падіння своїх героїв, невдачі, досягнення або перемоги, автор слідує кращим світовим орієнтирам та стандартам. Вказуючи використанні першоджерела, цитуючи їх (адже для більшості читачів матеріали архівних першоджерел недоступні, тим паче іноземних держав, читач вірить оприлюдненому тексту), відтворює на сторінках знайдене, здобуте та пережите ним без ретушування. Автор виступає як трибун великої аудиторії, як історик без вигадування «небилиць», не нав'язуючи силоміць своєї суб'єктивної позиції читачам.
З гордістю, притаманній кожній людині, виразно і гармонійно лунають ліричні ноти: мій чудовий край, моє рідне село Широке (Кебабча), невеличка річка Алкалія, де берег крутий, а другий низький, мій родовід... все те, що об'єднує красиве, патріотичне і поетичне поняття - «мала батьківщина», яка, мов пуповина, ціпкою пам'яттю і ностальгією зв'язує та не відпускає покритого сивиною майстра пера з острівка минулого під щасливою назвою «дитинство», «юність».
Змалку переживши злидні, голод 1946-47 років підкреслює, що в їх багатодітній родині і сім'ях родичів, сусідів діток змалку привчали до любої роботи. І за провину могли пожурити. Невеличкий фрагмент. Кінець 40-х років, хліб в колгоспі косили косарками, де дві пари коней, запряжених цугом, тягли агрегата. Хлопчиську Деревенчі бригадиром відводилась роль «вперед смотрящего». Зранку і до пізнього вечора, під палючим сонцем, верхи на одній з лошадок він витримував кіньми курс в повноті захвату жаткою покосу. Як і другі хлопчаки та дівчатка, виконуючи господарські домашні та колгоспні роботи, молодь опановувала працю нелегкого сільського ремесла, вчилась самотужки заробляти та цінити копійчину.
Ці приклади (румунська окупація, уроки Татарбунарського повстання, роки війни, висадка десантів, організація толоки, відпочинок, свята, режисура весілля, ігри дітей) відтворенні автором достовірно, дотепно, зрозуміло. Для порівняння. Мені, малюку, також вже в середині 50-х років довелось зазнати та пройти сирітство, бідність родини працювати в колгоспі під час літніх канікул. Незначним був заробіток для хлопчиська в «трудоднях», але то була гордість за вклад в бюджет сім,ї.
Сюжет жнив. Один приклад: гусеничний трактор транспортує в загінці прицепного комбайна «Сталінець». Я на ящику з запасними частинами, закріпленому на лафеті жатки (закінчив 4-й клас), утримуючись за поручень весь день і до пізнього вечора в пилюці і остюках виконував роль «вперед смотрящего». Бувало вітром розкидає раніше скошений валок пшениці по стерні, гілка-коряга або щось інше трапиться попереду на заваді, трактор зупиниться, а ти, зіскочивши босими ногами в гостропику стерню (у теплу пору ми ходили-бігали босоніж, від чого ступні та здоров`я «закалялись», берегли обувку до осінніх холодів), загребеш руками збіжжя та перекидаєш у валок, або ненаситну пастку жатки, де крутився безконечний стальний шнек з шипами. На коротких зупинках члени комбайнової армади збігаються до дерев`яної діжки, накритої куском брезенту, що надійно прикріплена на лафеті. Великою алюмінієвою кружкою по черзі люди з жадністю п'ють воду, майже закипівшу на сонці. А десь там, позаду комбайна, два дорослих дядьки в технічних окулярах на обличчях, чумазі від пилюки, мов інопланетяни на приступках копнителя орудують вилами, трамбують солому для сходу... Це лише штрих із минулого століття.
«А чи добре прожив життя, чи, на ряду з хорошими справами, не вчинив непристойних вчинків?»- задається автор. І відповідає сміливо, чистосердечно, що намагався жити гідно, працювати, виховувати дітей. На мій погляд це відверта,порядна сповідь-кредо перед земляками Матвія Юхимовича: робити в житті такі вчинки, щоб нащадкам не було соромно за тебе. Це гідна та чудова в наш час позиція громадянина.
Книга, як витвір митця, так саме як їжа, категорії матеріальні. Книга повинна входити в «меню» кожної розвиненої, культурної людини, супроводжуючи її в житті. Читач вибирає книгу не по яскравій палітурці, а по запиту душі, по своїй потребі, по «вкусу». Я вибрав на сьогодні «Буджацький слід». І, на сам кінець про героїв, що шеренгою пройшли по сторінкам книги: сановних і не дуже, героїчних, чудакуватих, навіть, нікчемних. Але більшість з них - це мозолисті трударі на кормилиці-землі, що обробляють ниву, збирають врожаї, саджають сади, доять корівок, зводять споруди, тобто ті, руками та спинами котрих твориться дійсна історія. Це індивіди, наділені природним талантом конструктиву та виваженості в прийнятті рішень і дій, це носії вагомих внесків в результати колективної праці, на вчинках, прикладах котрих варто повчитись і сьогодні.
Розкриваючи «Буджацький слід» для спілкування, перечитуючи інтригуючи новизною сторінки, поринаючи в вир течії цікавих, мудрих, дотепних висловлювань та міркувань автора, ти співчуваєш його думкам, розділяєш чи ні погляди, відчуваєш в канві твору щось величне. Слідкуючи за вправним розчерком пера в канві речень, перебуваючи в незримому контакті, я крокував за гідом по лабіринту творчого натхнення, дивувався вчинками героїв в конкретних обставинах, радів, милувався ними. Ось, здається, автор зупинився, задумався, засумнівався,щось уточнив у відпрацьованих нотатках чи словниках... І знову перо побігло вистражданим, але знайомим руслом. А кінцевий вдалий штрих чи мазок пензля в портреті, образі, яскравому сюжеті підтверджують майстерність Матвія Юхимовича, члена Спілки журналістів Украіни. Твори М.Деревенчі («Намисто життя», «На шляхах долі"...) пронизані позитивом енергії життя, вболіванням за підростаючу молодь, щирим батьківським піклуванням про поповнення, збереження потенціалу багатств рідної землі, ії угідь для майбутніх поколінь.
Відтворюючи нелегку колективну працю в становленні господарств, в які вкладав знання, душу, серце і здоров'я (деяких йому довелось піднімати з колін), та здобутки земляків в господарюванні, він пишається кроками, пройденими разом з людьми. їх працьовитістю, людяністю, віддачею,порядністю, зростаючою заможністю, радістю мрій за прогнозоване майбутнє дітей, адже він керманич, відповідаючий за все і вся на селі. Відверта і чуйна людина, що вболіває за свій черговий твір, звертається до читачів: «Маю надію,що,прочитавши цю книжку, люди старшого віку згадають ті далекі роки, коли вони були молодими та співставлять з тим, що тут написано». З задоволенням зрівняв. Все так як воно було в Вашій з нами епосі, де ми вчились, зростали, набирались знань, умінь. Від чого гріховно сьогодні зрікатись! Адже не ми вибираємо епоху-час, а «Время Всевышнего выбирает нас».
Фахівець високої проби в питаннях сільськогосподарського дослідництва, управління та виробництва, що пройшов трудовий шлях в біографії від керівника колгоспів, які показниками виробництва, збудованої соціальної та виробничої інфраструктури на селі, гриміли на весь Радянський Союз, до академіка, завідуючого кафедри економіки та підприємництва Ізмаїльського інституту водного транспорту Матвій Юхимович в свої 80 років залишається бадьорим оптимістом, навіть, романтиком. Отаке в нього все розмаїття життя. Побажаємо досліднику, літописцю Бессарабського краю доброго здоров'я та інтересних творчих здобутків.
За кропітку багаторічну пошукову роботу (поїздки на місця, неодноразові запити в архіви, військкомати) по встановленню, оприлюдненню імен та обставин загибелі пропавших безвісти воїнів-земляків на фронтах Великої Вітчизняної війни автору «Буджацького сліду» шана і низький уклін.
Ваша творчість і гарно пройдений трудовий шлях - це і є ще один слід в історії краю.
Виктор Солодунов, капитан ІІ-го ранга ВМФ, в отставке.
Друзья, коллеги и школьники поздравили Матвея Деревенчу с 80-ти летием.
фото сессия - На презентации книги "Буджацький слід", Білгород-Дністровська бібліотека ім. Маяковського, 17.02.2016р.
Фото Ли Манский
