История создания АЛБ "Буджак" - историческая справка  Международные связи АЛБ - благодарность Императора Японии
Гимн Белгорода-Днестровского -  один из символов города

Сегодня - Wednesday 20 сентября -  День рекрутера в России. День HR-менеджера в России. День рекрутера в России. День HR-менеджера в России. День независимости Южной Осетии. День нефтяников Азербайджана. День таможенника Беларуси. День предпринимателя Кыргызстана. День памяти преподобного Макария Оптинского. Пост перед праздником Седе. 20 сентября в народном календаре Луков день. 1378 Начало Великого раскола (или Великой схизмы) в Римско-католической церкви. 1519 Фердинанд Магеллан отправился в кругосветное путешествие. 1802 В России учреждены министерства вместо коллегий.  1862 В Новгороде открыт памятник «Тысячелетие России».  1946 Состоялось открытие первого Каннского кинофестиваля. 2002 В Афинах открылась Всемирная конференция мэров 

Наши авторы
 


 


 

Матвей Деревенча - писатель и общественный деятель, кандидат экономических наук, член Союза журналистов Украины, Заслуженный работник сельского хозяйства Украины, член Международной ассоциации писателей и публицистов в Страсбурге ( по Украине №13), Почётный член АЛБ "Буджак".

    Матвей Ефимович родился в 1935 году в с. Широкое Белгород-Днестровского района. Человек, проживший сложную, трудную, но такую яркую, творческую и созидательную жизнь! В 1944 году Деревенча М.Е. закончил Широковскую школу и поступил в Белгород-Днестровское педагогическое училище. После службы в армии окончил Московскую высшую партийную школу при ЦК КПСС, аспирантуру в Одесском институте народного хозяйства и защитил кандидатскую диссертацию. Сегодня он – кандидат экономических наук, автор 59 научных трудов.
   Матвей Ефимович - человек творческий, увлеченный литературой и историей своего народа. А еще - заядлый охотник, и об этом повествует его книга «Мисливські новели». Во время встречи Деревенча М.Е. рассказал о своих книгах «Намисто життя» (2004 г.), «На шляхах долі» (2007г.), «Молодость моя – комсомол» (2011г.). Сегодня к печати готовятся еще две его книги. Кроме того, Матвей Ефимович пишет прекрасные стихи. Как потомок славного казацкого рода Безуглых, Деревенча М.Е. – казацкий генерал-хорунжий, есаул Черноморского казацкого войска. Содержательный собеседник и очаровательный рассказчик, он покорил присутствующих, заинтересовал своими книгами и жизненными ситуациями, показывая всей своей жизнью хороший пример служения Отчизне. В заключение встречи Матвей Ефимович подарил несколько своих книг городской библиотеке.
 



творчество автора

Чому не кричать качки?
 


 
   Качка, як відомо, коли прорізується голос, весь час кричить. Коли в дворі галасує одна качка, ще можна якось перетерпіти, але коли сотня, то від галасу хоч тікай з двору. Не кричить ця істота тоді, коли добре поїсть та поп’є. тоді вона ховає голову під крило і спочиває. Та спочивання триває недовго, тому що перетравлюється з’їдений корм у її шлунку відбувається дуже швидко. Качка знову підхоплюється і біжить до коритця. Та коли їжі немає, починає галасувати. Мовчки стояти і чекати їжі вона не може, такою вже вона вдалася.
Що люди тільки не вигадували, аби змусити качок не галасувати!
Одного разу до господаря Трохима зайшов сусід Прокіп. Після вирішення того, за чим приходив, сусід запитав:
– Трохиме, а чому твої качки так галасують? Кожен день це крякання, я навіть через вулицю чую!  Ви їх що, не годуєте?
– Та годуємо, щоб вони повиздихали, – обурено відповів Трохим, – я цю справу доручив дівкам, а вони, мабуть, не завжди вчасно їх годують.
Саме в цей час качки галасували так, що розмовляти сусідам довелося на підвищених тонах. Дружина Килина з двома доньками поралася біля кабиці, яка була збудована під повіткою  серед двору, а інші діти лущили та перебирали квасолю.
– Дівчата, звернувся господар до дочок, – ми вже почали різати качок, тепер вибирайте тих, які найдужче кричать. Бо ми від цього галасування з глузду з’їдемо.
Дівчата на знак згоди кивнули головами.
Однієї качки для такої сім’ї було замало. Дівчата різали по дві.
Через деякий час сусід Прокіп знову зайшов до Трохима порадитись у якихось справах. Господар наточив графин вина. Зав’язалася неспішна розмова. Декілька келихів світлого вина з овочами та печенею з качок розморили гостя.
– Трохиме, – запитав сусід, – а чому твої качки перестали крякати? Ви що, їх порізали?
– Ні, – відповів господар, – ще не порізали, але крикливих ріжемо. Решта злякалася і перестала кричати.
– Яким це чином? – допитувався сусід.
– Дівчата різали найгаласливіших.
– Дивина, та й годі, – чухав потилицю сусід, – покажи своїх качок, може, запозичу ваш досвід. У нас їх, правда, значно менше, ніж у тебе, але теж не дають спокою. Тільки починає сіріти, вже галасують! Уранці інколи хочеться поніжитися у ліжку, а вони трикляті, не дають!
Трохим гордовито повів сусіда на город, де паслись качки. Зупинились біля тину, який відокремлював подвір’я від городу. Сусід, взявшись за бороду, довго мовчки спостерігав за гуртом качок які на вже прибраному перед оранкою городі шукали собі поживу, потім, посміхнувшись, мовив:
– Сусіде, так у тебе лишились одні качурі, а качок жодної немає! Ви що, всіх порізали?
Трохим, роззявивши рота, очманіло водив очима з качок на Прокопа, не знаючи, що відповісти. Врешті-решт, зрозумівши, що сталось, тихенько лайнувся і що було сили закричав:
– Килино! Дівчата! Ану, ідіть сюди!
За мить перед Трохимом стояла шеренга з шести дівчат і дружини.
Усі мовчки і дещо розгублено дивилися на червоне Прокопове лице. Вони добре знали його вдачу і неодноразово відчували її на собі, коли щось було не так.
– Де качки? – майже пошепки запитав господар.
– А хіба ви, тату, не бачите, онде, в городі пасуться, – відповіла старша.
Вона одна з усієї Трохимової «гвардії» була спокійною.
– Я питаю. Чому лишилися одні качури? Навіщо ви всіх качок порізали? – майже шепотів Трохим.
– Ви, тату, самі наказали, – наважилась відповісти старша, – щоб ми різали тих, які найдужче галасують, от ми і різали! Я у них не питала, качка чи качур!
– То хіба ж можна було порізати всіх качок? – не вгамовувався батько.
– Ой, Боже ж мій, – сплеснула руками господиня, – навіть на розплід не лишили. Що ж тепер буде?
– Заспокойтесь, – усміхнувся сусід, – п’ять качок я вам поміняю на качурів, решту ще у когось виміняєте. Якось воно буде.
– Ідіть геть, – розпорядився господар, звертаючись до дочок. – Давай, Прокопе, обмиємо майбутній обмін. От бісові душі, порізали усіх качок, – не міг заспокоїтись Трохим, – а я, дурень, зрадив, що не кричать.
– Не переймайся, сусіде, – поклавши руку на плече, мовив Прокіп, – дочки все одно в тебе гарні! Ти тільки уяви, як  житимеш десь через рік-два. Весілля за весіллям! Весілля за весіллям! А ти кажеш, качки…

Автор: Матвей Деревенча -  г-та "Одесские Известия", Рубрика: Жизнь Выпуск: 19.09.2013

 



Фотогалерея:

 



Тк АТВ
Матвей Деревенча презентовал книгу воспоминаний буднях комсомольцев



ТРК "АКАДЕМИЯ"
Двадцать лет спустя...М.Шобутинская


 

 
 


логотип© alb-budjak