Я увлекаюсь музыкой, поэзией. Окончила музыкальную школу по классу скрипки. Очень люблю путешествия, что часто и приносит вдохновение.
Начала что-либо писать сравнительно недавно, случилось это когда поняла, что кто-то будет слушать. В этом благодарна АЛБ.
Эти стихи юнной поэтессы были представлены на конкурс:
Они любили…
Она в красивом бальном платье,
И он во фраке перед ней.
Им хочется немного счастья,
Сбежать от публики скорей.
Он так красив и так успешен
В делах амурных и без них
Она изящно, гордо, нежно
Склоняет голову пред ним.
За спинами лишь разговоры
О той любви, что в их сердцах
Со всех сторон одни укоры
Испепеляют взглядом в прах.
Они, быть может, обвенчаться
Хотели позже в марте том
И никогда уж не расстаться.
Но был с другой помолвлен он.
Он понимал свою ошибку,
Но сделать ничего не мог,
Хоть так хотел – она страдала,
Но не молила подле ног.
Она горда была и смела,
Решила жизнь свою прервать
(Жить без него бы не сумела),
Судьбу свою чертям отдать.
Он так любил, она любила,
Они дышали в унисон.
Чужая их молва сгубила,
И боле нет у них имён…
Настільки дивна й загадкова…
Настільки дивна й загадкова
Природа за моїм вікном.
Зима прийшла, неначе колискова,
Заколисала все живе кругом.
Злетів останній лист з тополі й вишні.
Вони вже сплять, їм не до нас тепер.
Став зовсім одиноким сад затишний,
Замовкли враз птахи – сад майже вмер.
Я проводжаю поглядом сніжинки.
Кружляють, мов у таночку линуть вниз.
Вони малі, холодні, хочуть жити –
Це їх жага до волі, чи каприз?
Поцілунок
Такий п’янкий і ніжний поцілунок -
Його вуста наблизилися знов,
А серце вирива з грудей бажання,
Бажання бути з ним. Мабуть, любов!
В душі щось сильно клекотить без перестану,
І хочеться злетіти до небес.
А сльози ллють, вже серце морем стане,
Врятуй його знайди у нім себе.
Лиш ці вуста їй хочеться відчути,
Згадати смак і зберегти його.
І цілувати довго, до світання,
Лиш ці вуста, вже більше нікого.
Таким м’яким і ніжним поцілунком
Він починає виру почуттів.
Мабуть, була любов для них дарунком,
З такою пристрастю дарована лиш їм .
Тяжелый рок
Я слушаю тяжелый рок,
И биты боли заглушают.
Ведь громкий бас помочь мне смог
В том, в чём попса не помогает.
Один лишь дерзкий барабан
Необходим, гитары соло
Мне помогает, жесткий ритм
На струнах чувств – теперь знакомо.
Я слушаю тяжелый рок
И ухожу в его пучину.
Ничто не сделал лучший док.
И не одна на то причина.
Я просто им теперь живу,
Он помогает мне держаться.
Я не слаба, и я смогу,
И победить, и не сдаваться!
Смахну я со щеки рукою слёзы…
Смахну я со щеки рукою слёзы,
Тихонько всхлипнув, вспомню о тебе.
В моей душе сейчас одни морозы,
И нет теплей тебя мне на земле.
Я вспомню снова пыл былых объятий,
Услышу снова мёд родных речей,
Закрыв глаза, увижу только счастье.
Там будешь ты! Ведь ты всего важней!
Ты дай мне знать, когда любовь вернётся,
Когда она опять придет в твой дом.
Теперь я плачу, много кто смеётся
И любит лесть, но врёт себе о том…
Присвята
Така одна, Софія.
Одна в цілому світі.
І пан Павло Наніїв
Не міг це не помітить.
І написав роман він
про дивну ту Софію.
Що знана в Україні –
Графиня не рабиня.
Поважна, гарна, горда,
Нащадків царських гідна.
В ній до життя жадоба
Була несамовита.
До ніг її схилялись
І королі, і царства.
Від чар її жіночих
Втрачало розум панство.
І золото, й маєтки,
І титули вельможні
За жінку, як за мрію,
Віддати завжди можна.
Та в тих очах чудових
Сумний ховався погляд:
А їй кохання справжнє
Чи подарує доля?
Автор: Сергієнко Майя
Редактор: Сінкевич Т. В.
До К.
Спорт – це життя, і ти довів
Мені, та ще багато кому,
Це не слова, тим більш не міф
І стадіон тобі став другим домом.
Мабуть, талант - природжене багатство,
Ти вміло користуйся тільки ним
Бо ж мати ціль в житті, напевно, щастя!
Доводь, перемагай, не йди на спин!
До С.
Вночі гуляє по дахах
Чи знову йде повз кладовище,
Ще зовсім молодий такий юнак,
Та дещо він від мене таки вищий.
Із ним цікаво щось обговорить,
Поставити питання чи питати,
Його життя не зупиняється й на мить,
Хоч полюбляє фотографувати.
Ні на кого не схожий цей юнак,
Такий один – веселий і печальний,
Мабуть, життя коротке, та однак,
Його прожити маєш унікально.
Дедушке
Сегодня говорю тебе «спасибо»,
За то, что в жизни для меня примером стал!
За то, что в трудный час помог советом
И верный в жизни путь мне указал.
Сегодня говорю тебе «спасибо»,
За песни вместе спетые с тобой.
За те примерки галстуков, шутливо,
Что мы устраивали вечером порой.
Благодарю за мудрость и ученье,
За осознанье важности любви.
С Яниной вы пример для поколенья,
Что воспитать, понять, помочь смогли.
Я знаю! Лучший дедушка на свете!
Ты многих видел, многих в жизни знал.
Ты самый добрый! Нет умней, поверьте!
И человеком настоящим в жизни стал.
Ці очі
Я так люблю ці очі карі,
У них щодня дивлюся знов.
Щось нове, щось кохане я шукаю
За них не скаже краще й сотня мов!
Я хочу так всю вічність задивлятись
і поряд засинати, прокидатись,
і знов знаходить щось таке знайоме,
вже майже рідне серденьку мойому.
У цих очах є туга і печаль,
Є щось хороше, вже того так жаль
Настане час прощатися мені,
За ними буду сумувати уві сні.
Закричати
Я хочу закричати й повернутись
У те життя, де будеш тільки ти.
Я хочу знов до тебе пригорнутись
І знову лиш про тебе мріяти.
Ти дав мені надію на взаємні,
Прозорі, чисті і жадані почуття.
З тобою розкриваються таємні
З найпотаємніших бажань – без вороття.
Та я мовчу, не смію закричати,
Не хочу турбувати ще й тебе.
Не маєш через мене клопіт мати.
А що і з почуттям? Нехай, мине…
Різні люди
В житті зустрічаються різні особи:
Є ті, що поранять, і що виліковують.
Ті що псують, і ті що полагодять.
Одні допоможуть, а інші – «нагадять» нам.
Є ті, що міняються – хамелеони.
Є ті, що ніколи не знімуть корони.
Є світлі і чисті, вони наче сонце,
Є ті, в яких дома немає віконця.
Той – дивний, смішний або дивакуватий,
А цей вже гостинний – запросить до хати.
Є ті, які заздрять, крадуть чи присвоюють.
Є ті, які добре науки засвоюють.
Одні тобі віддані, інші вже зрадили.
Є й друзі, які у біді не зарадили.
Є й ті, що штовхнули у яму глибоку,
Є ті, що витягують – ці вже нівроку.
Ми різних людей у житті зустрічаємо,
Від всього поганого ліків не маємо.
І всі ми вчимося на власних помилках,
І все розкладаєм по власних тарілках.
Когось ми кохали, когось ще кохаємо,
Від цього також панацеї не маємо.
Із кимсь познайомились чи попрощалися,
Та найголовніше – щоб жити бажалося!
P.S.
А если будет время, позвони:
Поговорим, пошутим, посмеёмся…
Пусть будет все не так, но говори,
Что будет дальше – позже разберемся.
Такой знакомый голос в трубке вновь,
А сердце сильно бьется и волнуется.
Пусть не симпатия, пусть даже нелюбовь,
И мы увидимся, но вновь не поцелуемся.
Но несколько минут со слов: «Алло!»
Ты подари мне. Затаив дыхание
Я буду слушать, а не так давно
Могла ловить твой взгляд без оправдания.
Ты виноват иль это мой каприз.
Я виновата или вновь ошибка.
Если все кончено – изволь звонок на бис,
А если нет, то жду… P.S. Улыбка :)
* * *
Вы говорите о любви,
О чувствах, о желаниях, страсти.
Я говорю, что мы одни,
И все одно, но разной масти.
Вы убеждаете меня,
что любите и нет дороже.
А я смеюсь, не верю, зря –
Вы юноши все так похожи.
Вы говорите, что полны
Добра, всех почестей и ласки.
Я утверждаю – вы нудны,
Хочу скорей сорвать с Вас маску.
Вы говорите – я больна,
Ну что ж, об этом не поспорю.
Я подхватила грипп вчера
И не шутила б со здоровьем.
* * *
К чему сейчас кричать? - Не помогает!
Жизнь рушится, летит ко всем чертям.
Но верю, человек который знает,
что делать – есть. Все за него отдам!
Он осторожно, будто бы шутливо,
Вдруг остановит, но не крикнет вдруг.
Он понимает, что внутри совсем тоскливо.
Он знает все, он словно лучший друг.
Задачей будет – отыскать такого!
Найти и не терять уж никогда.
Я знаю: сложно, долго, но готова.
Есть снова цель – а значит не беда.
Фреска
В соборі незвичайна фреска
Нехай зображений святий.
Там нібито прощальна меса,
Що перехопить подих всім.
Там три у чорному монахи
Несуть вже тіло неживе
Єпископа, що під цим дахом
В свій час служив, та час пливе…
Ця фреска – символ загадковий,
Там привиди поміж людей ідуть.
Обличчя там повторюються знову,
Там три часи учителя несуть.
Один з часів майбутнє – ще не бачить.
Один пізнав усе, та вже змиривсь.
А третій тільки розуміє, щось це значить
Ці привиди з свічками, підкоривсь.
Карпати
Карпатських гір величний смуток.
Вкрит білим снігом, ніби хтось накидав.
По них ростуть смереки, й хутко
Збігаєш ти по цих бескидах.
Тебе зустрінуть водоспади
Великі, сильні та стрімкі.
Прекрасні, геть немає вади,
Вони, що робляться з ріки.
А з тих річок, що дивно звуться,
Ще де-не-де і воду п’ють.
Й потоки там з камінням труться –
Мелодію народжують.
Є ще криниця і струмочок,
І джерело, і дивний звір,
і скель краса – то гір вже дочок.
Вони все знають, ти їм вір.
Цей край – одна велика казка.
Тут файно, як місцеві промовля.
У них в крові добро і ласка,
І ці Карпати, то є їхнє немовля.